18 травня 2025 року в стінах Першої Української П’ятидесятницької Церкви відбулося особливе святкове служіння — урочисте відзначення 35-річного ювілею. Ця подія стала часом щирої подяки Богові та історичним моментом передачі пасторського служіння новому поколінню.

«Пам’ятай всю ту дорогу…»

Центральним меседжем святкового служіння стали слова з Повторення Закону:
«Пам’ятай всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе…» (Повт. Зак. 8:2).
Це заклик до глибокого осмислення Божої вірності, Його милості та провидіння упродовж усієї історії церкви. Присутні згадували особисті початки: молитви батьків, перші кроки у вірі, хрещення Духом Святим, боротьбу за духовну ідентичність у чужій країні.

Церква, збудована вірою емігрантів

Історія церкви бере початок у 1990 році, коли 32 віруючих, прибувши з України до США, об’єдналися в Північному Сієтлі в пошуках духовної єдності на новій землі. За 35 років вона перетворилася на велику духовну родину: з молитвовним домом, хором, молоддю, недільною школою, місіонерськими та соціальними служіннями.

У проповіді прозвучали слова:  «Ми не їхали сюди за багатством. Ми їхали, щоб наші діти могли вільно славити Ісуса Христа» — нагадування про мету, що надихала перших іммігрантів: духовна свобода.

Живе свідчення поколінь

Святкове служіння стало свідченням того, що церква — жива. Діти, молодь, дорослі й старші разом прославляли Бога через музику, гімни, свідчення, проповіді й молитви, сповнені щирої вдячності та емоцій. Люди згадували моменти Божого втручання: зцілення, захист, спасіння.

Пастор наголосив: «35 років Ти не залишав нас. Ти провадив нас, наші родини, наших дітей.»

Передача пасторського служіння — нова сторінка

Знаковим моментом свята стала офіційна передача пасторського служіння. Після 14 років вірного служіння пастор Федір Козак передав керівництво брату Івану Семенюку.

Зворушливо прозвучали слова: «Я вклав у церкву всю душу. Моя дружина, яка вже у вічності, була моєю підтримкою. Але приходить час — і потрібно передати. Я не шкодую. Я благословляю. Хай Бог вас веде далі.»

Пастор також підкреслив: «Я не був досконалим, але я був відданим. Церква для мене — не статус, а служіння. Дякую вам усім за мир, братерство та довіру.»

Початок нової місії

Новий пастор Іван Семенюк прийняв служіння. Пастор Федір звернувся до нього словами:
«До сьогодні ти світив, як фонарик. Але тепер — як прожектор. Ти маєш обійняти все служіння. Посвята — це не лише молитва. Це й нічні дзвінки, і лікарні, і похорони, і відповідальність перед Богом і людьми.»

Окремо звучав заклик до дружини нового пастора — Інни: «Підтримай його. Йому потрібна буде твоя молитва, віра, плече.»

Молитва благословення

Уся церква, численні пастори та служителі стали на коліна в спільній молитві посвяти. Це був момент духовного зосередження, коли людські руки й Небо зійшлися над одним чоловіком — новим пастором.
Молитва лунала могутньо: «Господи, укріпи! Помаж! Веди! Благослови Івана і його дім. Нехай буде вірним до кінця!»

Церква іде далі — з вдячністю, вірою, надією

Новий пастор щиро подякував Богові, попереднику та церкві.
«Я не йду як герой. Я йду як раб Ісуса Христа. Моліться за мене. Підтримуйте. Служімо разом!»
Цей момент став свідченням, що зміна поколінь — не втрата, а естафета, яку приймають у сльозах, пості й вірі.

Жива церква — живе свідчення

Проповіді нагадували: церква — це не стіни, а люди, єднані вірою, жертовністю, любов’ю. Вона пережила 10 переїздів, ремонти, пандемії, втрати. Але також — зцілення, покаяння, місіонерські поїздки. «Церкву будує не пастор. Її будує Христос. І ворота пекельні не здолають її.»

Слово гостей: голос Церкви з усього світу

Свято зібрало не лише місцеву громаду, а й гостей — єпископів, пасторів, служителів, друзів. Вони наголошували:

• Єпископ Василь Галанесі:

«35 років — це Божа вірність і людська посвята. Слава належить тільки Ісусу Христу!»

• Єпископ Володимир Моніч:

«У сучасному світі ваша церква — як світло на горі. Не втрачайте єдності. Страх Божий — ключ до подальшого зросту.»

• Пастори з Вашингтону та Орегону:

«Ваша молодь у хорі — плід батьківських молитов. Ваш приклад надихає нас будувати, служити, місіонерити.»

• Місіонерські організації:

«Ваша щедрість — плід у Африці, Середній Азії, Європі. Ви — велике серце!»

• Гості з України:

«Підтримка під час війни — невимовна цінність. Ви були поруч у найтяжчий час.»

• Інші церкви США:

«Ви — міст між поколіннями. Традиції, мова, молодь — ваше майбутнє.»

• Колишні служителі:

«Церква стоїть на жертві й Божому Слові. Не згасіть цього вогню!»

Усі наголошували: 35 років — це лише початок нової віхи. В умовах асиміляції, викликів моралі та глобальних криз FUPC покликана зберігати ідентичність, єдність і силу Духа Святого.

Заклик до вдячності й посвяти

Кожен — від пасторів до молоді — був покликаний до вдячності: за пройдений шлях, за збережену віру, за служіння. І — до посвяти.
«Будьте тверді, непохитні, завжди ревні в Господньому ділі…» (1 Кор. 15:58)

На завершення

35-річчя Першої Української П’ятидесятницької Церкви — не просто дата. Це духовний рубіж. Це історія Божої вірності. І впевненість у майбутньому — бо Христос сказав: «Я збудую Церкву Мою…»

Слава Ісусу Христу за 35 років благодаті. І нехай Йому буде слава — завжди!